Уві сні чи наяву?

Жахіття наснилося вночі:

Як питаючи про перелік полонених - я почула,

Немов прізвища твого більше не існує,

Бо безжалісно замордували тебе її сини.

Що вони тебе безперестанку били

Аж поки кров не захолоне на твоїх вустах,

Із ядливою посмішкою вони мені кричали

Зізналися, що вбили. Що відняли твоє життя .

«Він мертвий, я вбив, забив його до смерті»

Не спиняв своєї промови світловолосий кат,

Я так сильно закричала, аж стіни пронзила тиша,

Але вже кинувшись його душити мене збудили сльози на щоках.

В грудях наче всі ребра стисло,

Біль від втрати вчепилась міцно

А свідомість молвила «в порядку».

Думала не всну, пора вставати.

Освідомити що саме відбулось.

Але сніданок мали лише о восьмій ранку

Тож досипати час прийшлось.

Мені наснилося продовження, продовження цього кошмару,

Де я не повірила, де знову почала шукати.

Я перерила всі архіви і пройшлася набережною чи то моря, чи Дніпра

Твоє прізвище з‘явилося серед жонглерів, ти змінив своє ім‘я.

Повернувшись в колаборантське логово нестерпних швар

Я знову їх питала про особу, ховаючусь під чужим ім´ям.

Відповіли, що знають й тримають тебе в полоні,

Ціна на тебе висока, в них була одна вимога:

Декілька мільйонів в заміну твого життя.

В гаманці ані копійки,

Але шляху назад вже не було.

Я прийшла тебе забрати,

Й впевнено тиснула своє.

Слухати вона мене не хтіла,

Та ось продажну курву одолів той страх,

Що гріхи відмалювати вона буде одвічно

Й для синів її настане час

Тож пішла вона у розпачі з дороги

Й залишила нас сам на сам.

Ти був живий, й попри втрачені кінцівки,

Попри всі тортури й побиття,

Посмішку зберіг ти на обличчі

Й утнув мені, що все гаразд.

Ти обійняв мене, як тільки ми зостались двоє

Й наче до сих пір не відпускав,

Я радію, що по ста сорока днях полону, ти на волі

Можемо поїхати додому, але чи вдасться розпочати життя з нуля?